Пішохід у місті та соціальний простір

Якось юний Рей Бредбері гуляв з другом після опівночі, коли поліція зупинила їх на площі Першінг в Лос-Анджелесі.

Цей індивідуальний досвід спілкування з міською владою за кілька років спонукав майбутнього великого письменника-фантаста написати "Пішохода" - розповідь-утопію, де продемонстровано суспільство, в якому пішохідство, особливо в нічний час, стало криміналізованим та соціально маргінальним явищем, передає Alter Exit.

За словами Джонатан Еллер, Бредбері став розглядати пішохода як пороговий або індикаторний вид міських жителів - якщо права пішохода опинялися під загрозою, це рання ознака того, що основні свободи теж під загрозою.

У такій логіці навіть привілейовані пішоходи часто сприймаються владою як загроза, від якої треба відхреститися, що часто досягається за допомогою антипішохідної політики міського дизайну, яка перетворює міста на нібито соціальні простори, але без ходьби.

Як стверджує Метью Бомонт у книзі "Пішохід", зараз, як ніколи, нам необхідно тинятися по наших містах пішки.

Бомонт пише: "Саме ходьба змушує відчувати себе живим. Вона змушує мене відчувати себе одночасно життєво пов'язаним з безперервними колами енергії міста і, водночас, делікатно відстороненим від них".

Що таке ходьба?

З філософської точки зору ходьба прекрасна, тому що вона поєднує тіло зі світом, не в тому ослабленому, віртуальному представленні, з яким корпус стикається з індустріальною реальністю, а в набагато більш матеріальному та живому дисциплінованому вигляді. Тому ходьба створює свого роду блукаючу свідомість, яка продукує волю до змін.

Сучасні міста пагано пристосовані для ходьби

Водночас таке творче самопізнання підводить до думки, що нічне місто відрізняється від денного, і це здається очевидним. Вночі ми бачимо атмосферу, що відрізняється від стандартного, громадського сприйняття. Чуттєве сприйняття міста змінюється.

Дисциплінування та нічне місто

Сучасне місто зобов'язане фланеру, який з'являється у середині 19 століття Парижі як свого роду сіті-архетип. Гуляючий вбирає в себе місто, занурюючись у нього. Але одночасно між ним та вулицею виникає певна відстороненість, пов'язана із соціальними стереотипами.

У Львові жінки протестують проти насильства на вулицях міста

Для жінок, людей неєвропейської зовнішності, а також людей з обмеженими фізичними можливостями доступ до нічного міста обмежений або взагалі заборонений.

Дисциплінування — це насправді силова практика, яка нав'язувалась білими здоровими чоловіками, які сприймали та сприймають себе як джерело соціального, у тому числі й міського простору.

За великим рахунком, нам необхідно вжити заходів у наших містах, щоб відкрити нічне місто для жінок, кольорового населення, людей з обмеженими можливостями. Це означає зробити місто на рівні землі набагато доступнішим для всіх, скасувати моральну комендантську годину, яка переважає і змушує щодо маргіналізованих груп відчувати, що вони не можуть вночі виходити на вулицю.

Досвід пішоходів у різних містах

Дуже відрізняється, в залежності від типу поселення. Пішохід - це вид-індикатор, він може багато розповісти про соціальну та політичну екологію.

Який досвід пішоходів у різних містах? Чим такий досвід відрізняється у сіті, мегаполісах та містечках? Як міста заохочують чи не заохочують автомобілі?

Не виключено, що незважаючи на політичні вимоги до декарбонізації повсякденного життя, пішоходи стають все більш маргіналізованими, незважаючи на прагнення «озеленити» хоча б звичні, крім парків, зони відпочинку.

Де в Києві міста для пішохідних прогулок?

Коли ми сидимо в машини, захищені металевою коробкою, ми стаємо безтурботними до фізичного життя. Поляризація між водіями та пішоходами посилюється політикою, яка заохочує автомобілі порівняно з пішоходами або лише поверхово розглядає велосипедистів як альтернативу міському транспорту.

З екологічної точки зору люди занурені у віртуальний світ на шкоду матеріальному світу. Ми рухаємося містом, втупившись у свої телефони і забуваємо, як взаємодіяти з іншими людьми.

Ми закриваємось від усіх запахів, пам'яток та зовнішніх звуків. Ми також забуваємо, як весело взаємодіяти з іншими на вулицях.

Можливо, прогулянка по жвавій вулиці – це велике мистецтво. Свого роду хореографічний досвід сучасного мегаполісу, що включає не лише шиммінг і слаломінг, щоб не зіткнутися з людьми, а й важливі демократичні та громадянські цінності — публічність і солідарність.