Журнал «ALTEREXIT»: идеология, политика, экономика, культура
Меню

Домовленості Кремля та Заходу: можливі варіанти

Вибори в Україні відбулися. Нова політична конфігурація потрібна була всім. Остаточний прихід до влади в Україні прозахідних політичних сил заспокоїв ЄС, США і Росію. Але якщо в Брюсселі та Вашингтоні радіють, то в Кремлі вимушені змиритися з цим фактом. Але не з поразкою в геополітиці.

Відразу після того, як в Києві буде створено нову парламентську коаліцію і призначено новий уряд, почнуться нові раунди переговорів між Заходом і Кремлем щодо майбутнього України і Європи.

Світогляди політичних еліт в країнах ЄС і США, з одного боку, і в Росії, з іншого, дуже відрізняються. В тому полягає головна проблема в їхніх стосунках. Тому не слід очікувати легких переговорів і швидкого потепління. Захід вже чітко визначився: Україна є і буде частиною західного світу з повною політичною, економічною, енергетичною, культурною і оборонною інтеграцією в Європейський Союз. Росія з свого боку наполягає на воєнному паритеті і вимагає, щоб наближення України до Заходу не торкалося участі країни в військових блоках, а точніше – НАТО. Москва також ставить вимогу перед Заходом і Україною визнати право Росії на Крим і на захист інтересів російськомовного населення Сходу України.

Компроміси можливі. По-перше, Захід ніколи de jure не визнає російський статус-кво Криму, але de facto може змиритися з цим. Так саме, як колись США не визнали окупацію Совєтським Союзом країн Балтії, але de facto Москва інкорпорувала ці землі і таке положення речей вдовольняло всі сторони. Скоріш за все така сама історія повториться з Кримом.

Друга тема компромісних переговорів – захоплений сепаратистами і проросійськими терористами Луганськ і Донецьк. Мінські угоди фактично ведуть до сепаратного миру. Тут нема багато варіантів. Або київська влада дає добро на існування всередині держави автономії «Новоросія», що є небезпечною для державного устрою і стабільності бомбою, або Київ і Захід погоджуються на мирне і тимчасове співіснування України і сепаратистської квазідержави. Інтерес Росії полягає в тому, щоб, по-перше, існував заморожений конфлікт, з іншого, щоб він не зачепив саму Росію і не розповсюдився на її територію. Інтерес Заходу і України в цій ситуації полягає в тому, щоб за стислий термін створити економічно сильну і політично стабільну Україну. Логіка проста: як тільки бунтівні райони побачать, якою заможною стала Велика Україна, вони самі почнуть процес зближення.

Це жодним чином не нагадує ані абхазький, ані придністровський сценарії. Це скоріш за все, варіант Кіпру. Чи буде така сама «зелена лінія» поділяти Донбас, як вона розділила Кіпр на турецьку Північ і грецький Південь? Поки що важко знайти іншу альтернативу вирішенню цього конфлікту мирним шляхом. Як Північний Кіпр є ніким не визнаної державою, тимчасово окупованою Туреччиною, з чим не згодна Анкара, так і Південно-Східний Донбас отримає подібний статус. «Зелена лінія» Донбасу гарантуватиме спокій і мир лише в тому випадку, якщо подібно до Кіпру буде під наглядом міжнародного суспільства побудований надійний кордон, а всім тим, хто побажає переїхати у вільні райони України або навпаки в зону квазідержави, цьому сприятимуть як в Києві, так і в Луганську або в Донецьку.

Захід готує для України «план Маршалла». І я впевнений, що він буде задіяним відразу як тільки Київ погодиться на донецько-луганський компроміс. Бо жодна країна, або група країн не погодяться вкладати величезні гроші в державу, доля якої не є передбаченою. І якщо результат президентських і парламентських виборів створює підвалини для розвитку політичної держави, то тимчасове відокремлення «бунтівних районів» є гарантією економічної і політичної стабільності. Цей сценарій не є найкращим, але є найбільш реальним і найбільш вигіднішим для українського суспільства і економічно-політичного здоров’я держави.Поки що переговорний процес по лінії Росія – Україна і Захід не знаходить логічного шляху у вирішенні конфлікту. Як я зауважив раніше – проблема у різниці світоглядів кремлівських і західних політиків. Один політолог навіть порівняв їх з грою. Таке враження, що на майданчику зібралися дві команди, які грають кожен в свою гру, за своїми правилами, не помічаючи, що одні грають в баскетбол, а другі – у футбол. А справа в тому, що політична еліта Росії живе і діє за принципами Realpolitik, тобто з використанням сили, в той самий час Захід вже давно перебуває в постмодерному середовищі, яке диктує інше мислення і інші підходи. Вони базуються на принципах взаємовигідних результатів, співпраці і «м’якої сили». І тут постає новий виклик, а саме політична воля західних політиків щодо залучення до свого арсеналу засобів з Realpolitik. І стосуються вони спроможності захистити країни Балтії і Центральної Європи, запропонувати Фінляндії, Швеції, Україні, Молдові, Грузії, Сербії, Чорногорії і Македонії особливий формат в рамках співпраці з НАТО. В галузі оборони неможливі компроміси з Кремлем на кшталт створення сірих буферних зон. НАТО має продемонструвати Москві, що колективна безпека не є загрозою для Росії, але в разі агресії з її боку, відповідь буде адекватною.

Джерело: І-DELA

Добавил: Alterexit Дата: 2014-10-29 Раздел: Геополитический контекст