Журнал «ALTEREXIT»: идеология, политика, экономика, культура
Меню

Путін зазнав поразкии в енергетичній війні з Туреччиною

В той час як криза навколо збитого турецькими ВПС російського Су-24 затягується, Кремль продовжує відверто загрожувати Туреччині. Президент Володимир Путін днями пообіцяв "серйозні наслідки", прес-секретар Путіна попередив, що президент Росії "повністю мобілізований", а прем’єр Медведєв взагалі назвав ситуацію, що склалася, «необявленою війною». Росія навіть перекинула надсучасні ракетні комплекси S-400 до Сирії, з явним підтекстом, що вони можуть бути використані для збиття турецьких літаків.

Однак, не зважаючи на те, що войвнича риторика Путіна може здатися загрозливою, такого роду російські попередження не мають ніякого сенсу: більш значимою здається загроза Кремля скасувати трубопровідні та енергетичні проекти у Туреччині. Що характерно, якщо ці наміри все ж ьаки будуть зреалізовані, то російські «санкції» спровокують набагато більше економічної та геополітичної шкоди самй РФ, ніж Туреччині. А відтак повністю втрачається сенс введення санкцій. На додаток Європа буде вимушена зайняти більш активну позицію в секторі енергетичної безпеки, - адже ЄС залишається заручником російсько-українського протистояння. Всім вже зрозуміло, що Росія використовує газ як зброю, щоб зберегти геополітичний вплив на своїх сусідів. а Європа також страждає від газопровідних п’єс Кремля.

Для того, щоб зрозуміти всю глупоту загроз Путіна, необхідно зрозуміти сутність геополітичної пропозиції, яку пропонує Москва. Зовнішнє виглядає так: щоб покарати Туреччину, Росія просто призупиняє роботу по будівництву газопроводу TurkStream, тобто блокується проект перекачки російського газ до південно-східної Європи, в обхід України. Але після провалу проектів південного та північного «потоків» призупинення і TurkStream означатиме збереження транзитної залежності від Києва, що, зрозуміло, невигідно тому ж Путіну, який намагається позбавитися будь-якої транзитної або енергетичної залежності від України. Згадаємо, що саме кремлівський володар наголосив на припинення енергетичних взаємин із «хунтою». З іншого боку, враховуючи триваючий конфлікт в Донбасі і крах відносин між Києвом і Москвою, бажання Росії обійти Україну дивним не виглядає. Парадокс: у той час як Росія може відключити газ Україні, коли захоче, Київ має свій власний козир: можливість відрізати доступ Росії до основних європейським споживачів через мережу трубопроводів України.

Аби дотягнутися до Західної Європи без «посередників», Росія змогла реалізувати так званий Nord Stream - єдиний трубопровід, який постачає російський газ безпосередньо до Німеччини. Після чого Євросоюз відмовився взагалі від практики будівництва «обхідних» газових мереж. А Туреччина, яка претендує на вступ до ЄС ще з 1963 року, конфліктувати з Брюсселем точно не збирається. Путін залишається дружним лише з S 400, інакше зі своїми одвічними союзниками – армією та флотом.

Щоправда, у вересні Росія знайшла ще один спосіб обійти Україну. Незважаючи на триваючі напруженості між Росією і Заходом, Газпром та європейські енергетичні компанії, такі, як Shell, Eon і BASF підписали угоду про будівництво потік-2 проекту Nord. Цей трубопровід, який проходить по тому ж маршруту по дну Балтійського моря, що і Nord Stream-1, також - обходить Центральну і Східну Європу. Додатковий обсяг дозволить Росії в значній мірі звільнитися від залежності від трубопровідної мережі України, також завдати геополітичного удару по країнам ЦСЄ, які пам’ятають часи радянської та російської окупації. А вважаючи на бюрократичний процес прийняття рішень всередині ЄС, опозиція Центральної і Східної Європи навряд чи дозволить запустити Nord Stream-2.

Скоріше за все, зупинка TurkStream свідчить про те, що попереднє рішення про другу чергу Nord Stream вже прийняте. І не на російську користь. Так що Путін забив автогол. Як наслідок, тиск на Україну тільки посилиться, вважаючи й на провал іншого транзитного проекту – «Новоросії».

Геополітичне злиття здаються "втратами" Росії і "перемогами" Заходу. Може воно і так, якщо не враховувати «українське питання». Так, Європейський союз отримує приблизно 25 відсотків свого газу через Україну, але шість держав-членів ЄС повністю залежать від російського газу. Це означає, що Москва й далі гратиметься в газовий преферанс з Києвом та Брюсселем - як це було в 2006 і 2009 роках, коли Кремль припиняв усі поставки газу в розпал зими. Якщо карти будуть скинуті взимку 2015-2016, то реакція Європи може бути неочікуваною, адже половина країн виступає проти продовження «антиросійських» санкцій.

Загроза Москви припинити величезний проект атомної електростанції в Туреччині також вдарить по Росії набагато більше, ніж по самій Туреччині. Ціна питання – $20 млрд., які так необхідні для стримування протестних рухів в середині країни.

Туреччина, на відміну від РФ, якщо й зазнає економічних втрат, але тільки на час пошуку західних технологій. Так що Європа тут теж виграє - такі компанії, як французька Areva, американська Westinghouse або японська Mitsubishi будуть задоволені отримати контракт на пару десятків мільярдів доларів збудувати 4 атомні блоки.

Виходить, що енергетична політика Путіна не навколо впровадження нових технологій, створення нових робочих місць і модернізації власної країни, про що постійно говорить російська політична еліта, а в провокуванні війни. Будь де – в Сирії, в Саудівській Аравії, на Близькому Сході, в Україні. Аби не допустити падіння цін на нафту.

За матеріалами Reuters

Добавил: Alterexit Дата: 2015-12-09 Раздел: Геополитический контекст