Журнал «ALTEREXIT»: идеология, политика, экономика, культура
Меню

Російський православний тероризм: чия віра, того й царство

Задовго до анексії Криму з боку Росії та непроголошеної війни на Донбасі, Україна стала полем релігійної битви. Незважаючи на попередження Юрія Чорноморця, Кирила Говоруна та інших спостерігачів, жоден з провідних українських та західних політиків не передбачав загрозу, яку представляє агресивна форма православ’я, що просувається з боку Москви. Як показали події в Україні, православний фундаменталізм є не менш агресивним, ніж ісламський фундаменталізм, а "Російська весна" є не менш кривавою, ніж Арабська.

Факти говорять самі за себе: Греко-католицька церква та Українська православна церква Київського Патріархату стали де-факто незаконними в анексованому Криму; на Донбасі активно діє "Православна армія"; десятки протестантських церков були захоплені; зафіксовані випадки викрадення людей, тортур і вбивства пасторів; священики Московського патріархату відкрито благословляють терористів і відмовляються молитися за померлих українських солдат; Московський Патріарх Кирил прогнозує розвал України як "царства, що поділене супроти себе"

Війна Росії проти України посилила ряд міжнародних, міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів. Такий релігійний аспект конфлікту може виявитися найбільш значущим, тому що Московське Православ’я було представлене як складова частина «Русского мира" , і звідси виступає головним актором у кривавій «русской весне».

Путін виправдовує анексію Криму тим, що півострів має "сакральне значення для Росії, як Храмова гора в Єрусалимі для євреїв і мусульман." Він називає це "духовним джерелом формування різнорідного, але монолітного російського народу… Саме на цьому духовному ґрунті наші предки раз і назавжди сформували нашу державність".

Приказка із дев’ятнадцятого століття говорить: "Бути росіянином (русским) означає бути православним." Цей мотив стає головним для консолідації «росіян» і захисту «православ’я». Декларація російської ідентичності[1], що була прийнята наприкінці 2014 року на Всесвітньому російському народному соборі, стверджує: "Твердження про те, що кожен росіянин повинен визнати православне християнство в якості основи своєї національної культури є виправданим і справедливим. Заперечення цього факту, а тим більше пошук іншої релігійної основи для національної культури, свідчить про послаблення російської ідентичності, аж до повної її втрати». Коротше кажучи, Путін скасував старий принцип "чиє царство, того й віра" (Cuius Regio, Еius Religio), який встановлював релігійну лояльність у постреформаторській Європі, дозволяючи протестантським або католицьким правителям визначати релігію країни. Тепер Путін, здається, припустився експансіоністського принципу: «Чия віра, того й царство."

"Конфлікт в Україні має чітке релігійне підґрунтя", - пише Патріарх Кирил у листі до Святішого Вселенського Патріарха Варфоломія, опублікованому на сайті Московської патріархії. "Уніати та розкольники, які до них приєдналися, намагаються взяти гору над канонічним православ’ям в Україні... Я прошу Вашу Святість зробити усе можливе, щоб підняти свій голос на захист православних християн у Східній Україні, які в ситуації зростаючого насильства з боку греко-католиків та розкольників, живуть в щоденному страсі".

Для Російської Православної Церкви в Україні не існує жодних інших православних церков - усі вони самозванці та розкольники. Крім того, патріарх приховує добре відомий факт, що навіть якщо взяти за основу поняття "канонічної території", Україна знаходиться на спірній канонічної території і більше належить до Константинопольської, аніж до Московської патріархії.

Ідентифікація православної віри з Московським патріархатом виступає могутнім знаряддям пропаганди. Православний бойовик Ігор Друзь, радник міністра оборони Донецької Народної Республіки, сказав:

„З українського боку немає нічого православного взагалі, бо жодна воцерковлена православна людина не піде в бій проти Новоросії, тому що вони знають, що єдність Святої Русі угодна Богові. Усі святі, які говорили на цю тему одностайні в тому, що Свята Русь повинна бути єдиною. Тим часом саме українські фашисти є реальними сепаратистами, оскільки вони хочуть розділити Новоросію зі Святої Русю і об’єднати її із Заходом, що загниває та провокує до війни. Тому немає жодних воцерковлених людей з українського боку взагалі. Їхні батальйони складаються в основному з уніатів, розкольників, нео-язичникі та сектантів”.

У липні 2014 року Митрополит Української Православної Церкви Московського Патріархату Онуфрій направив особистого листа до президента України Петра Порошенка, пояснюючи, що він був "змушений звернути увагу на порушення прав і свобод віруючих і втручання української армії в роботу парафій Донецької єпархії Української Православної Церкви на сході України". При цьому він жодним словом не обмовився про проблеми інших конфесій чи зловживань з боку окупаційних сил та терористів. Таким чином, УПЦ МП підтвердила не тільки свою духовну, але й політичну залежність від Москви. У конфлікті між православною імперією, що намагається поглинути Україну та її народ, між імперською ідеологією та громадянським суспільством, "Українська" Православна Церква стала на бік імперії.

У певному сенсі не має більше Росії як країни, а є Російське православ’я як наднаціональний рух, що стає геополітичним фактором. Відстоюючи "правду" традиційного канонічного православ’я, православні священики виправдовують і дії «Православної армії» на Донбасі.

Завдяки зусиллям ідеологів „русской весны”, конфлікт між Росією і Україною, між Московським православ’ям і українськими "уніатами, розкольниками та сектантами", демонструється як складова глобального конфлікту, представленого у вигляді протистояння між «русским миром» і "загниваючим Заходом", між "традиційними цінностями" і "гей Європою", між рятівною духовністю і розтлінною світськістю.

Крім того, в якості основної об’єднуючої сили для Новоросії Російська Православна Церква зараз намагається створити альянс з тих протестантів, юдеїв та мусульман, які згодні з православним баченням російської історії і покірливо прийняли свою підпорядковану позицію. Якось директор із зовнішніх зв’язків однієї з протестантських церков в Росії сказав мені: "Ми, протестанти, розуміємо, що всі місця за столом вже зайняті, але ми не проти харчуватися крихтами зі столу".

Ці союзники «істинного православ’я» незабаром стануть наступною жертвою. Насправді, вони вже є жертвами. У той час як протестантські пастори беруть участь в урядових нарадах та отримують нагороди з рук Президента, їхні церкви безжально переслідуються.

Теза про захист "чистоти віри" висувається для того, щоб виправдати жахи „русской весны» в Україні. Тільки захист міфічних традиційних цінностей може приховати імперські амбіції Московського православ’я. Тільки фанатична віра в саму віру і в свою унікальну винятковість може закрити очі на діяння православних хрестоносців, які можна кваліфікувати як злочини проти людяності, проти України та світу, проти Бога і своїх сусідів.

Рано чи пізно світове співтовариство повинно визнати факт "політичного православ’я" і пов’язаного з ним "православного тероризму", яке підтримується Росією і дестабілізує всю Євразію. Чим раніше це відбудеться, тим краще для регіональної і глобальної безпеки, для захисту релігійних свобод та громадянських прав, а також для самовизначення людей і народів. Одним із перших кроків у цьому напрямку має бути усвідомлення того, що «православні» народні республіки, які з’явилися у Східній Україні (Донецьк і Луганськ) є терористичними організаціями. Подібна чесність внесла б ясність у ситуацію і дозволила неполітичному і неагресивному Православ’ю відокремити себе від політичного і агресивного претендента на християнську спадщину слов’янського світу.

[1] Декларація російської ідентичності http://www.pravmir.ru/prinyata-deklaratsiya-russkoy-identichnosti/

Михайло Черенков, бабтистський теолог, колишній ректор Донецького християнського університету, який був захоплений проросійськими терористами в 2014 році. В даний час ад’юнкт-професор філософії в Українському католицькому університеті.

Переклад Alter Idea

Орігінал статті: http://www.firstthings.com/article/2015/05/orthodox-terrorism

Добавил: Alterexit Дата: 2015-04-22 Раздел: Kulturpolitik