Меню

Метафізика страхової медицини

Гілберт Райл народивсяу 1900 році у місті Брайтон (Великобиританія) і вважається  одним із засновників лінгвістичної філософії. Головним  завданням філософії він вважав аналіз мови і «відшуковування в лінгвістичних ідіомах витоків стійких невірних конструкцій і абсурдних теорій». Ідіома – це стійкий неподільний зворот мови, що передає єдине поняття, зміст якого не визначається змістом його складових елементів, наприклад: бити байдики,  впадати в око.

«Внутрішній світ» – лінгвістична ідіома, яка найбільше зацікавила філософа Райла. До 1949 року – виходу у світ його книги «Поняття свідомості» – фактично єдиною правильною думкою була теорія, що внутрішній світ це місце де живе наша свідомість. Відповідно до цієї теорії у внутрішньому світі відбуваються процеси, які ми називаємо мисленням та теоретизуванням і вони й визначають нашу свідомість. Будь-якій дії передує теоретизування. Просто ми його не помічаємо.

Райл сказав, що все це не так. Свідомість, звичайно, є, але ніякого внутрішнього світу не існує, і перед тим як зробити свідому дію – кинути жетон при вході в метро – ми не теоретизуємо цю дію попередньо у внутрішньому світі.

Свідомість за Райлом – це сукупність схем поведінки та схильностей (диспозицій). Всі вони не мають статусу реальних об’єктів. Щодо схем, то вони засвоюються людиною в процесі її практичної взаємодії з матеріальним світом і відкладаються в центральній нервовій системі, формуючи нейронну мережу, тобто їм відповідає фізична структура, але все це не має ніякого відношення до духу чи особливої сутності. Від себе б додав, що сформована нейронна мережа доповнює існуючу мережу, яка визначає схильності.

Цікаво, що свою теорію Райл сформував на базі праць іншого філософа – австрійця Людвіга Вітгенштайна, який вважав наша мова походить не від позначення речей, а від практики використання слів. Тобто наші практики та взаємодії у побуті чи науці  формують слова та мову. І це так, але все воно, на мою думку, стосується фізичного світу та реальних речей, які ми всі бачимо. Зовсім інша ситуація з нефізичним світом. Намагаючись пояснити, що таке дух, душа, віра, любов, щастя і таке інше ми використовуємо уже готові слова здобуті в результаті описування фізичних явищ. Звідси і виникають неподільні звороти мови, що передають єдине поняття, зміст якого не визначається змістом його складових елементів. Світ у «внутрішньому світі», насправді, не має відношення до фізичного світу, який ми бачимо та й внутрішнім він є дуже умовним, оскільки є «підключеним до космосу». Ну, якось так.

Для більш детального пояснення своєї теорії Райл вводить такі поняття як категоріальна помилка та контекстуальне значення слова . Наприклад, «командний дух» чи «розумна гра» – це приклади поєднання слів з різних категорій. А саме слово «гра» залежить від контексту: гра на скрипці, гра словами, гра для розваги, гра для перемоги тощо.

«Страхова медицина» – це також класична лінгвістична ідіома, яка  складається зі слів різних категорій, кожне з яких має різне значення в залежності від контексту. За аналогією із внутрішнім світом та свідомістю «страхова медицина» – це місце де у наших людей живуть гроші. Хоча представники політичної еліти, які цю тему підхопили точно знають, що ніяких грошей там немає.

Є значні підстави вважати, що поява лінгвістичної ідіоми «страхова медицина» це продукт віри як ознаки духовності. Або інакше: результат діяльності тієї частини свідомості пересічного українця, яка не сформована практикою взаємодії з реальним світом, а підключена до космосу напряму. Тільки так підключена як у Ніни Матвієнко.

Саме тому нашому народу важко пояснити, що страхова медицина це механізм забезпечення фінансування медичної допомоги в умовах відсутності статистики, обліку, інтернету та інших благ цивілізації. Страхова медицина була сформована в ХІХ столітті з товариств взаємодопомоги, коли держави не мали величезних бюджетів сформованих платниками податків. Страхові поліси це анахронізм і повернення у середньовіччя.  Для того, аби існувала протипожежна служба, яка б гасила палаючі офіси та будинки в сучасному світі ніхто не страхує громадян і не роздає їм спеціальні посвідчення. Для того, щоб ловити злочинців та правопорушників також ніхто не запроваджує загальнообов’язкове протиграбіжнецьке страхування, роздаючи всім громадянам страхові поліси, які вони мають пред’явити при прибутті поліції. І це при тому, що кількість злочинів,  правопорушень чи пожеж у сучасному світі є більш непередбачуваною величиною ніж кількість інфарктів чи інсультів.

Як ви думаєте: чому наші політики так полюбляють обговорювати моделі охорони здоров’я? Тому що під моделлю вони розуміють фінансування. А будь-яка модель фінансування у них завжди включає страхування. Згадка про страхування це завжди приємно для «віруючих» та, відповідно, підвищення рейтингів, але не лише. Страхування – це також виведення коштів, зібраних завдяки податкам, в страхові компанії, що відкриває добрі перспективи для організації різних схем для їх розкрадання.

На жаль у нашій країні немає ані Гілберта Райла, ані Людвіга Вітгенштайна, які б пояснили, що «страхова медицина» це лінгвістична ідіома, яка є початком абсурдної теорії фінансування охорони здоров’я в сучасному світі. Але таких людей у нас нема не лише тому, що наше суспільство не хоче їм платити, а тому що замість «внутрішнього світу» у нього «страхова медицина» – місце де живе його свідомість.

Переклад: https://trigger.in.ua

Добавил: ALTEREXIT Дата: 2019-03-12 Раздел: Идеи и дискурс